Звернення директора Канадського інституту українських студій Володимира Кравченка стосовно ситуації в Україні

Vladimir Kravchenko, Director, Canadian Institute of Ukrainian Studies,  on the situation in Ukraine

Останнім часом увага засобів масової інформації в усьому світі прикута до України. Спочатку до України, потім до Сочі, потім знову до України.  І побачимо, що буде після Сочі. Все починалося з Майдану, який  був, я б сказав так, зовсім неочікуваним для багатьох. У тому числі і для професійних політиків, у тому числі і для професійних політологів.  І зараз ми бачимо динаміку розвитку за  три місяці. Динаміка з одного боку виключно негативна, тому що вперше з року проголошення незалежності України  дійшло до крові, дійшло до вбивств, дійшло до смерті багатьох людей. З другого боку ми повинні оцінити ці події з точки зору історичної перспективи. І в рамках історичної перспективи, я є історик, я не є політолог,  але в історичній перспективі це  виглядає як,  мабуть, остання фаза ерозії і деконструкції радянської системи, радянської культури, радянського способу життя. Я маю на увазі ті негативні її риси, які зрештою  привели до розвалу радянського союзу.  І ми бачимо, що радянська система продовжує розвалюватися і в окремо взятих територіях цієї колишньої країни. Зокрема в Україні.
Явища, які привели до Майдану, це не лише конфлікт сходу і заходу. Це не лише підписання чи не підписання угоди у Вільнюсі. Пригадайте, будь ласка,  події, які безпосередньо передували виникненню майдану: це і не задоволення міліцією, це погром.  це жахливі події, які сталися у Врадіївці, це  поширена корупція, це неефективність держаного апарату, це відсутність програми модернізації і так далі і тому і подібне.  І те, що вихлюпнулося на вулиці, вийшло на поверхню майдану, воно було гірше ніж у 2004 році, тому що людей довели до вищої ступені  агресивності і як це не дивно з обох боків. Незадоволені практично усі.  І що робити? Поки що, на жаль, переважає силовий сценарій і поки що, на жаль, ми бачимо це така ж  практика нехтування людською гідністю і людським життя, яка була прийнята  в Радянському союзі. Те, що ми бачимо, це покоління радянських менеджерів, радянських управлінців, радянських чиновників, радянських людей, які звикли тільки до одного. Якби вони звикли до чого іншого, окрім  насильства, то вони, мабуть, знали що робити у 1991 році. Зараз вони роблять те саме, що робили радянські лідери, радянські вожді – вдаються до сили як до останнього аргументу.   Хоча Україна тут пішла навіть далі.  Вони звернулася до відверто кримінальних елементів. І для того аби зрозуміти феномен активізації кримінальних елементів ми повинні попам’ятати, що радянська система завжди мала своєю тіньовою стороною розвинутий кримінальний світ. Причому не у звичайних категоріях (мафія, стрілянини, організована злочинність),  поширена корупція, нехтування законом і нехтування усіма офіційними правилами, подвійне життя. Ось зараз вийшла та тіньова частина радянського життя, радянської культури і радянської цивілізації, коли відверті люди, які повинні були би бути ну дуже далеко від участі в політиці, в культурі і так далі, аж ніяк не представляти країну як еліта, саме вони тепер як останній ресурс нинішньої влади.  Це кримінальні елементи і люди, які схильні до кримінальної активності. На жаль, через це доведеться  пройти і я не знаю з якими результатами українське суспільство може з цим впоратися, але як свідчить історія, завжди перемагає той, хто є сильніший духом.

Leave a Reply