Олена Гриньків. Критика проти Церков щодо їхньої позиції відносно Майдану

religion.in.uaВ більшості демократичних країн критика діяльності будь-якої організації, в тому числі релігійної, має позитивний ефект. Вона закликає до дискусії, результатом якої часто є конструктивний діалог між сторонами, який веде до переосмислення власної позиції або ж до пошуку аргументів на її захист.

В Україні довгий час сфера громадського обговорення була малорозвиненою. Тому критика як така не встигла стати інструментом змін і діалогу. Вона радше є засобом збереження, консервації суспільних відносин на тому рівні їхнього розвитку, на якому вони знаходяться; часто є односторонньою, необ’єктивною, недостатньо аргументованою.

Це потрібно враховувати при аналізі критики Церков за їхнє ставлення до Майдану чи активність на Майдані. Багатоконфесійність України породила ситуацію, за якої деякі Церкви вбачають в одне одному конкурентів у боротьбі за прихожан (звідси необ’єктивна, різка та пропагандистська критика). Також не слід забувати про вплив (а деякою мірою і тиск) влади періоду Майдану на Церкви з метою формування певної політично забарвленої громадської думки, яка би була спрямована проти громадських рухів, політичних сил чи навіть окремих конфесій. Тому виникає ситуація, коли представники Церков, держава, окремі особи масово критикують одне одного. Краще проілюструвати це допоможе таблиця.

Таблиця «Критика Церков щодо їхньої позиції відносно Майдану»

Об’єкткритики

 

Суб’єкт

критики

УПЦ МП УПЦ КП УАПЦ УГКЦ Протестантські Церкви УПГКЦ
УПЦ МП 16* 12, 23 13, 15, 22, 23, 24
УПЦ КП 4
УАПЦ
УГКЦ
Протестантські Церкви 3 1, 3, 17
УПГКЦ («догналити») 25, 26, 27
Світські особи (експерти, науковці, громадські активісти, миряни) 2, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 18, 19, 20, 21 11 18 18
Влада 5, 14

* номер матеріалу у «Переліку джерел»

Найбільше з критикою проти інших Церков виступають священнослужителі УПЦ МП. Об’єктами цієї критики є переважно УГКЦ та УПЦ КП. Проте в основному це думки певних кіл духовенства, які мають проросійську та антимайданівську позицію. Офіційних заяв УПЦ МП проти представників інших конфесій та їхньої діяльності на Майдані не робила; їхньою суттю були в більшості заклики до миру, не насилля та терпимості. Ті критичні виступи, що мали місце, нагадують радше проросійську пропаганду. Вони зачіпають також сфери, які є суміжні з Майданом чи релігійною діяльністю. Наприклад, православних Київського патріархату та греко-католиків критикують за те, що вони є «розкольниками» та «уніатами», а їхня активність на Майдані трактується як така, що поглиблює цей розкол [13, 15, 23, 24]. Паралельно з критикою конфесій представники УПЦ МП торкаються й політичних питань, зокрема засуджують курс на євроінтеграцію, зближення із західними цінностями «євросодому», що нібито просуваються УГКЦ та УПЦ КП [22, 23, 24].

Проте було б помилкою вважати проросійсько-орієнтоване духовенство обличчям УПЦ МП. Ця церква в своїй структурі є дуже неоднорідною. І миряни, і священики УПЦ МП є серед прихильників Майдану, європейського вибору України та й узагалі українського майбутнього нашої держави. Прикладом цього є міркування протоієрея УПЦ МП Богдана Огульчанського, який висловлює свою незгоду з більшістю пропагандистських заяв представників своєї Церкви та подає власну думку про роль духовенства на Майдані і загалом в суспільстві [16]. Це є свідченням того, що конструктивний діалог між Церквами в Україні все ж є можливим.

Цікавою є ситуація навколо двох українських конфесій – УПЦ КП і УГКЦ. Відомо, що ці Церкви брали найактивнішу участь в подіях на Майдані. Проте, аналізуючи їхню діяльність, бачимо, що вони в принципі не займаються критикою інших конфесій, хоча самі значною мірою її зазнають. Обидві критикуються УПЦ МП, а УГКЦ ще й «догналитами» і представниками влади (відомі заяви про ліквідацію УГКЦ) [5,14].

Окремої уваги заслуговує факт критики православним єпископом Київського патріархату (колишнім єпископом УАПЦ) Адріаном (Куликом) Митрополита Мефодія, предстоятеля УАПЦ. Йдеться передусім про те, що протягом багатьох місяців протистояння на Майдані ця Церква не зробила жодних заяв, щоб сприяти вирішенню ситуації, а також не відреагувала на вбивства мирних і беззбройних протестувальників [4]. Тут варто також зауважити, що причиною критики з боку священнослужителя стали внутрішні проблеми всередині УАПЦ, які йому добре відомі, тому ми не можемо чітко віднести цю критику до критики з боку УПЦ КП.

Незважаючи на такі обставини, цей матеріал дає нам інформацію про те, яку позицію зайняла УАПЦ щодо Майдану – самоізоляцію від суспільства і його проблем. За це вона зазнає критики й від експертів [11]. Тому не дивно, що не виробивши власної позиції, УАПЦ не намагається робити критичних зауважень стосовно інших.

Мабуть, найбільш пізнавальною в контексті цієї теми є позиція українських протестантських Церков. Вона є особливою тим, що критика їхніх представників спрямована проти власної конфесії. Багато пасторів чи прихожан протестантського віросповідання зазначають, що їм бракує єдності в середовищі своїх релігійних спільнот, і це стало причиною відсутності в них спільної позиції щодо Майдану. У взаємозв’язку з цим – інший бік самокритики протестантів: визнання власної пасивності щодо участі у вирішенні суспільних проблем [1, 3, 17].

Цілий блок критичних заяв також маємо з боку організації, яка не є власне Церквою, а угрупованням на релігійній основі – Української Правовірної Греко-Католицької Церкви, більше відомої як «догналити» та «підгорецькі отці». Їхня критика Церков щодо позиції на Майдані обмежується критикою лише однієї конфесії – УГКЦ. Ця критика значно перекликається з проросійськими виловлюваннями УПЦ МП, проте додається ще одна важлива риса: керівництво УГКЦ, а також УКУ, звинувачується у фінансових та політичних зв’язках із Заходом. Відповідно діяльність греко-католиків пов’язується з певною «всесвітньою змовою», мета якої – повалення державного ладу в Україні [25, 26, 27]. Показовими тут також є численні звернення до чинної (на момент Майдану) влади з проханнями скасувати реєстрацію УГКЦ або взагалі здійснювати який-небудь контроль над релігійним життям в Україні.

Незважаючи на усі вищеперераховані особливості відносин між Церквами та відносин «Церква – держава», початки конструктивної критики можемо віднайти в площині «Церква – громадянське суспільство». Багато експертів, науковців, громадських активістів не залишились осторонь проблем Церков і того, як на них вплинув Майдан. Найбільше їхньої критики прозвучало в бік УПЦ МП за ігнорування питань, які поставили протестувальники на Майдані, заклики до підпорядкування владі, звинувачення майданівців у кровопролитті, екстремізмі. Особливо різко були розкритиковані проросійські заяви окремих священнослужителів, обґрунтування правоти київської влади її богообраністю тощо [8, 9, 10, 11, 19, 20]. Несистематично, але критикуються експертами догналити (так звана самопроголошена Українська Правовірна Греко-Католицька Церква – УПГКЦ) за їхні вислови щодо УГКЦ як Церкви-спонсора Майдану [18]. Також критики зазнали українські протестанти за відсутність єдності в оцінці Майдану, пасивність щодо участі в Революції Гідності [18]. Проте ця критика не є такою різкою, як два попередні напрямки.

Варто особливо підкреслити те. що критика з боку науковців відрізняється від усіх попередніх прикладів тим, що не є власне критикою, а скоріше роздумами стосовно того, як має діяти Церква у часи радикальних змін. Торкаються переважно питання, на основі чого Церква має будувати свою позицію: виховувати паству і вести її за собою чи прислухатися до неї і реагувати на її проблеми [2, 6, 7, 18, 21]. Таким чином міркування експертів містять дуже важливий елемент, який може в майбутньому сприяти вирішенню міжконфесійних проблем і суперечок, допомогти збудувати ефективні й незалежні взаємовідносини між Церквою та державою.

Підсумовуючи, варто відзначити одну важливу особливість критичних зауважень до Церков: усі вони рідко стосуються лише їх позиції щодо Майдану. Ми часто спостерігаємо і критику конфесій, і критику Майдану, і критику курсу на євроінтеграцію чи інші політичні питання. Релігійне, світське, громадське, політичне дуже тісно переплелись, тому акцентуючи увагу на ставленні до діяльності Церков на Майдані, ми повинні враховувати усі процеси, які відбуваються паралельно і підживлюють критику емоціями, силою переконання, маніпуляціями історичними фактами чи навіть правдами віри. По суті та риторика, якою під час Революції Гідності послуговувалися представники певних Церков чи релігійних угруповань (УПЦ МП, УПГКЦ), не є новою. Ґрунтуючись на ідеї ексклюзивності спасіння в межах тієї чи іншої Церкви, вона формувалася роками задовго до Майдану навколо релігійних питань і була просто перенесена в революційний контекст. Тому Майдан став тим «наріжним каменем», каменем спотикання, який виявив багато проблем, що до того мало обговорювались або не брались до уваги.

Разом з тим Майдан став подією величезного масштабу, яка дозволила зробити величезний стрибок у розвитку громадянського суспільства та міжконфесійних дискусій в Україні. Відтепер помічаємо не лише прагнення конфесій до діалогу, а й активні обговорення, міркування з приводу того, у якому напрямку повинні рухатись міжцерковні відносини. Особливою заслугою Революції Гідності можна також назвати початок співпраці між релігійними та світськими організаціями, які мають недержавний, громадський характер. Це є дуже великим позитивом, адже дозволить у майбутньому подолати прірву між Церквами і суспільством, яка постала через атеїстичну політику СРСР. Особливо в цьому контексті є важливою критика Церков світськими особами, громадськими активістами, які окрім власне критичних зауважень пропонують шляхи виходу з кризи. Врахування цих рекомендацій здійснить своєрідний терапевтичний ефект на стосунки між Церквами та суспільством.

 Cписок використаної літератури

1). Мухоморова Т. «Коли брат не чує брата: постмайданні проблеми у стосунках між українськими та російськими протестантами»
2). Филипович Л. «Майдан — це виклики епохи»

3). Кондюк Д.«Євро-революція» та євангельсько-протестантська реакція на останні події в Україні

4). «Єпископ АДРІАН (Кулик): у Митрополита Мефодія проблема — як пристосуватися до нової влади»

5). Мінкультури погрожує припинити реєстрацію УГКЦ через присутність священиків на Євромайдані»

6). Брильов Д. «Експерт: “Церкви постали перед вибором: йти за Майданом, чи намагатися вести його за собою”»

7). Целковський Г. «Експерт: релігія вплетена в ландшафт Майдану так, як і в усе українське суспільство»

8). Деркач Т. «Кесарів розтин»

9). Щоткіна К. «Неправда від перестраху».

10). Деркач Т. «Майдан как “лежачий полицейский” для УПЦ МП».

11). Юраш: Якщо УПЦ МП вдаватиме, що нічого не відбувається – дочекається свого Майдану

12). Представители Майдана и УПЦ КП пришли в епархиальное управление. Их уличили во лжи (+расшифровка видео). Сумы.

13). Разоблачение церковных “евроинтеграторов” от УПЦ МП

14). Колесниченко В. Депутат безоговорочно поддержал угрозы Минкульта в адрес УГКЦ и призвал отлучать священников, которые выходят на Майдан.

15). Глава ОВЦС МП митрополит Иларион обрушился с критикой на УГКЦ за поддержку «так называемой евроинтеграции»

16). Огульчанський Б. «Емоції священиків та Євромайдан: власна думка»

17). Романюк М. «Уроки Майдану для українських протестантів»

18). Филипович Л. «Майдан і Церкви»

19). Деркач Т. «Fleurs du mal»

20). Майдан глазами патриарха Кирилла

21). Білоножко Є. «Церкви, суспільство, майдан, влада

22). Православное движение Украины потребует от УГКЦ не призывать Евро-майдан к революции и приглашают участников акции на всеукраинское собрание

23). Иларион: Среди духовенства УПЦ МП немало сторонников евроинтеграции и участников Майдана

24). Католики распространяют на Майдане «Молитвослов революционера»/ [Електронний ресурс] / Режим доступу до тексту

25). Скасування реєстрації УГКЦ

26). Скасувати акредитацію Католицького Університету (УКУ)

27). Євромайдан і масони

Leave a Reply